Розподільча логістика 2

Розподільча логістика є тією частиною логістики, яка інтегрована в сферу розподілу, тобто здійснюється в після виробничий період.

Розподільча логістика – це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними та нематеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення готової продукції до споживача згідно з інтересами і вимогами останнього, а також передачі, зберігання й обробки відповідної інформації. Інакше її ще називають маркетинговою або збутовою логістикою.

Залежно від розмірів, потужностей підприємства – виробника, різноманітності продукції та інших факторів, товаропровідна мережа може складатися із одного, декількох або багатьох каналів розподілу, причому різні канали розподілу товарів можуть відрізнятися за структурою, типами торгових посередників і проміжних складів, способами доставки вантажів, видами транспорту і т.д. Сукупність каналів розподілу називається розподільчою мережею.

Використання каналів розподілу надає виробникам певні переваги:

· Економія коштів та розподіл продукції;

· Можливість вкладення зекономлених коштів в основне виробництво;

· Продаж продукції більш ефективними способами;

· Висока ефективність забезпечення широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків;

· Скорочення обсягу робіт із розподілу продукції.

Обрані канали безпосереднього впливають на швидкість, час, ефективність переміщення і збереження продукції під час її доставки від виробника до кінцевого споживача. При цьому підприємства або особи, які утворюють канал, виконують ряд важливих функцій:

· Проводять дослідницьку роботу із збору інформації, необхідної для планування розподілу продукції та послуг;

· Стимулюють збут шляхом створення і поширення інформації про товари;

· Встановлюють контакти з потенційними покупцями;

· Пристосовують товар до вимог покупців;

· Проводять переговори з потенційними споживачами продукції;

· Організовують товарорух (транспортування і складування);

· Фінансують переміщення товарів каналом розподілу;

· Приймають на себе ризики, пов'язані з функціонуванням каналу.

Всі або частину цих функцій може взяти на себе виробник, тоді витрати виробника зростають. Через спеціалізацію посередницьких організацій вони нерідко виконують перераховані функції каналів розподілу товарів ефективніше.

У відповідності до методу системного підходу при формуван­ні системи розподілу застосовується така послідовність дій

Вивчення кон'юнктури ринку та визначення стратегічних цілей системи розподілу.

1) Розрахунок прогнозованої величини матеріального потоку,що проходить через систему розподілу.

2) Співставлення прогнозу необхідної величини запасів у сис­темі в цілому та на окремих ділянках матеріалопровідного ланцюга.

4) Вивчення транспортної мережі регіону обслуговування,
складання схеми матеріальних потоків у межах системи розподілу.

5) Розробка різних варіантів побудови систем розподілу.

6) Оцінка логістичних витрат за кожним варіантом.

7) Вибір для реалізації одного з розроблених варіантів.

Для того, щоб з множини варіантів обрати один, необхідно встановити критерій вибору, а після оцінити кожний з варіантів за цим критерієм. Таким критерієм, як правило, є критерій мінімума приведених витрат.

Величину приведених витрат визначають за формулою:

к

Вп = Е + Т + — , С

де В_п - приведені витрати за варіантом;

Е - річні експлуатаційні витрати;

Т- річні транспортні витрати;

К - повні капітальні вкладення в будівництво розподільчих центрів, приведені за фактором часу (за нормою дисконту);

С - строк окупності варіанту. Для реалізації приймається той варіант системи розподілу, який забезпечує мінімальне значення приведених (річних) витрат.

Структуру логістичної системи розподілу складають логістичні підсистеми, ланки та елементи.

Підсистема логістичної системи –– відокремлена у відповідності до організаційної структури сукупність ланок та елементів логістичної системи, яка дозволяє вирішувати завдання логістичного адміністрування системи вцілому та (або) управління комплексом логістичних функцій в окремій сфері діяльності компанії. Виділяють два комплекси підсистем: функціональний (дистрибуція, підтримка виробництва, постачання) та забезпечувальний (організаційно-економічна, правова та інформаційна підтримка).

Ланка логістичної системи –– економічно та функціонально обумовлений об’єкт, який не підлягає подальшій декомпозиції в межах поставлених завдань аналізу або синтезу логістичної системи та виконує локальну цільову функцію.

Елемент логістичної системи –– неподільна в межах поставленого завдання управління або проектування частина ланки логістичної системи (підсистеми). Сукупність логістичних ланок утворює логістичний ланцюг.

Створюючи ланцюги поставок від виробника до торгових вузлів продавця, дистрибутори проводять консолідацію оптових товарних потоків в роздрібні асортиментні поставки на складських комплексах, що виконують функції розподільчого центру продукції. На сьогоднішній день є наступні можливості щодо організації розподільчого центру:

побудувати склад самостійно;

узяти склад в оренду з устаткуванням або без устаткування;

скористатися послугами складського (логістичного) оператора, який прийме на себе функції по складській обробці і зберіганню.

Аналіз і порівняння альтернатив щодо організації складського обслуговування власних товаропотоків буде неповним, якщо розглядати ситуацію тільки з позицій його утримувача, оскільки, ухваливши рішення самостійно побудувати склад, він стає інвестором і складський комплекс з цих позицій повинен бути ефективним активом власника.

Види каналів розподілу і структура мережі залежать від безлічі чинників: стратегічних і тактичних цілей і завдань підприємства на ринку збуту готової продукції, логістичної стратегії підприємства, видів і параметрів матеріальних і інших потоків і інших чинників.

Прогноз перспектив розвитку діяльності посередників, що забезпечують просування товарних потоків, припускає зростання об'ємів і розширення асортименту пропонованих послуг, в першу чергу логістичних.

Оскільки канал розподілу, як і будь-яка система, характеризується не тільки числом, але і типом вхідних в нього елементів і особливостями їх взаємозв'язків, класифікація функціонуючих в рамках каналу посередників відрізняється різноманітністю. За ознакою послуг, що надаються, всіх логістичних посередників, можна розділити на дві групи: торгові і функціональні.

Посередник — юридична або фізична особа, яка виконує функції зведення суб'єктів ринку для обміну товарами, послугами та інформацією.

Торгові посередники отримують товари в повну власність і відповідно приймають на себе весь супутній ризик. Серед них виділяють наступні види.

Регулярні оптові торговці. Ведуть бізнес з повним набором послуг. Звично це незалежна компанія, що на основі повної власності здійснює операції з товарами для споживачів. Вони служать таким чином основним джерелом поставок багатьох споживацьких товарів масового попиту для роздрібної торгівлі [29, с. 189].

Виробничі дистрибутори. Також входять в категорію регулярних оптових торговців. Основна частина товарообігу дистрибуторів припадає на промислові фірми, підприємства комунального господарства, залізниці, добувні підприємства і організації сфери послуг (лікарні, перукарські, готелі, ресторани). Виробничий дистрибутор часто спеціалізується на одному сегменті ринку.

Постачальники окремих партій. Відносяться до оптовиків з неповними функціями, оскільки рідко займаються фізичною переробкою запасів. Постачальник окремих партій закупляє громіздкі вантажі, економічна доставка яких вимагає транзитних перевезення крупними партіями в очікуванні майбутнього замовлення від споживача. Це самостійний посередник, який організовує відправку і транспортування, приймає вантаж у власність, несе за нього відповідальність і виступає як торговий посередник для всього каналу розподілу.

Оптовики типу "плати-й-забирай". Це посередники з обмеженим набором функцій, що працюють за принципом продажу за готівковий розрахунок і що не займаються доставкою. Для того, щоб скористатися їх послугами, роздрібний торговець повинен сам приїхати на склад, підібрати і відкласти потрібні йому товари, сплатити покупку, завантажити товар в машину і доставити в свій магазин [29, с. 191].

Роз'їзні торговці. Це оптовики з обмеженими функціями, які діють головним чином в торгівлі харчовими продуктами і спеціалізуються на високоприбуткових товарах особливого асортименту або на швидкопсувних продуктах масового попиту. Продаж і доставка у такому разі суміщені. Споживачі відбирають потрібні продукти з обмеженого асортименту, поміщеного в машину, і операція завершується оплатою покупки.

Стелажні (стаціонарно-роз'їзні) торговці. Це оптовики, що відносяться до категорії посередників з повним набором функцій регулярної оптової і роздрібної торгівлі. Вони мають справу з широким асортиментом нехарчових продуктів і обслуговують продовольчі магазини. Рахунки їм виставляються регулярно при кожній поставці, а розплачуються вони тільки за ті товари, які продали з моменту попередньої поставки.

Комплектуючі оптовиків. Діють в основному на ринку сільськогосподарської продукції і виконують звичну процедуру, пов'язану з розміром замовлення, тільки в зворотному порядку. Вони закупляють продукцію у дрібних постачальників, сортують і комплектують її в крупні, економічні для транспортування вантажі, доставляють їх на центральні ринки і продають більш крупними партіями, ніж закупляли.

Напівоптовики. Це посередники з комбінованими функціями, оскільки діють і на оптовому, і на роздрібному рівнях каналу розподілу. Звично це оптові торговці з обмеженим набором функцій, що займаються при цьому і роздрібною торгівлею.

Функціональні посередники позбавлені від ризику, пов'язаного з власністю, оскільки виступають тільки як представники продавця або покупця, надаючи необхідні послуги своїм клієнтам і кінцевим споживачам. До них відносяться.

Торгові (збутові) агенти. Обслуговують клієнтів, замінюючи собою торгові організації. Вони працюють за контрактом. Продають продукцію одного виробника або декількох, якщо це взаємодоповнювані продукти, напряму не беруть участь в конкуренції. Оскільки їх наймачами або клієнтами, як правило, є дрібні фірми, торгових агентів часто привертають до фінансових операцій, таких, як отримання позик, погашення і надання кредиту, а також для виконання функцій збору, аналізу і розповсюдження ринкової інформації. Всі ці послуги торгових агентів оплачуються на комісійній основі.

Промислові агенти. Схожі з торговими агентами в тому, що замінюють собою торгові організації, працюють на постійній контрактній основі, представляють відносно невеликі компанії, займаються вивченням ринку і одержують комісійну винагороду. Вони відрізняються від торгових агентів лише тим, що відповідають за продаж не всієї продукції своїх клієнтів, а тільки частини, обмеженою певною географічною зоною, наділені правом регулювати ціни, надавати знижки і визначати умови кредиту. Промислові агенти звичайно обслуговують декілька виробників взаємозамінних (але не конкуруючих) продуктів [29, с.193].

Комісійні торговці. На відміну від агентів їх рідко привертають до роботи на постійній контрактній основі. Наймають їх для обслуговування конкретної операції або для сприяння розповсюдженню конкретної партії товарів. Найнятий комісійний торговець одержує товари у володіння (але не у власність), забезпечує складські потужності для їх зберігання, проводить демонстрацію для потенційних покупців. Звичайно комісійний торговець має право приймати кращу пропозицію, одержану від покупця в ході переговорів, якщо тільки вона перевищує останню мінімальну ціну.

Брокери. Всі їх функції зводяться до полегшення і організації контактів між покупцями і продавцями. Брокери не є постійними представниками ні покупця, ні продавця. Більш того, вони не одержують в свої руки товари, дуже рідко виконують які-небудь операції, пов'язані з фізичною переробкою запасів, не надають клієнтам допомоги у фінансовій діяльності. Винагороду брокеру виплачує його безпосередній клієнт –– або покупець, або продавець. Ні за яких обставин брокер не має права одержувати винагороду від обох сторін операції. Брокерські послуги широко використовуються малими виробниками споживацьких товарів і оптовими торговцями харчовими продуктами для проведення зовнішньоторговельних операцій.

Аукціонні компанії. Забезпечують фізичні умови для продажу конкретних партій товарів, у тому числі надають приміщення для самих товарів і для тих, хто бере участь в торгах. Послуги аукціонної компанії оплачує продавець у формі фіксованої винагороди за кожну операцію або у формі відсотка від загальної вартості продажів.

Залежно від типу і діапазону послуг, що надаються, посередники діляться на посередників з повними, обмеженими і комбінованими функціями.

Посередники з повним набором функцій звичайно роблять крупні закупівлі, займаються розукрупненням великих партій товарів, комплектуванням, сортуванням, продажем і доставкою. Для виконання цих функцій такий посередник тримає склади і наймає необхідний персонал, в обов'язки якого входять власне торгівля, фізичний розподіл, надання торгових кредитів, збір дебіторської заборгованості, надання консультаційних і інформаційних послуг як постачальникам, так і споживачам.

Коло послуг, що надаються посередниками з обмеженим набором функцій вужче, ніж у посередників з повним набором функцій.

Посередники з комбінованими функціями звичайно виступають одночасно як роздрібні і оптові торговці.

Основні причини звернення до логістичних посередників в розподільчій логістиці пов'язані з:

• кращим моніторингом ринку запитів споживачів;

• зниженням логістичних витрат;

• кращою гнучкістю і адаптацією фірми до можливих змін навколишнього логістичного середовища;

• можливістю системних і інтегрованих рішень;

• розширенням доступу до виробництв світового рівня і лідируючих технологій;

• зниженням ризиків і тривалості операційних і логістичних циклів;

• з отриманням швидкого доступу до сучасних інформаційних технологій, поліпшенням якості і доступності інформації.

Використання логістичних посередників в розподілі дозволяє будувати більш ефективну логістичну мережу.

Для підвищення ефективності збуту продукції та з метою економії засобів організації часто використовують багатоканальні системи розподілу продукції.
Кожен виробник на основі маркетингових досліджень ринків збуту своєї продукції визначає структуру можливих каналів розподілу, їх зв’язок з конкретними категоріями споживачів та один з одним.

Мережа через яку здійснюється розподіл матеріального потоку, є значимим елементом логістичної системи. Побудова мережі розподільчих центрів суттєво впливає на витрати, які виникають у процесі доведення товарів до споживачів, а через них і на кінцеву вартість реалізованого продукту.

Розподільчий центр - це складський комплекс, який отримує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової торгівлі (наприклад, які знаходяться в інших регіонах країни або за кордоном) і розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам (підприємствам дрібнооптової та роздрібної торгівлі) через свою або їх товаропровідну мережу.
За традиційною класифікацією, розроблено Едгаром Гувером, існує три принципові стратегії розташування розподільчих складів: поблизу від ринків збуту, поблизу від виробництва або проміжне розташування.

Розташування складів поблизу ринків збуту полегшує поповнення запасів клієнтів. Географічні розміри ринку, який обслуговується таким складом, залежать від бажаної швидкості постачань, від середнього розміру замовлення і від величини питомих витрат на місцеве транспортування. Головними критеріями роботи таких складів є забезпечення належної якості обслуговування або мінімізація логістичних витрат. Такі склади часто зустрічаються в торгівлі харчовими продуктами або промисловими товарами масового користування. Однак розміщення поблизу ринків збуту характерно для багатьох галузей. Розташування складів поблизу виробництв полегшує нагромадження потрібного для постачання споживачів асортименту продукції. Таке розташування складів дозволяє відправляти споживачам змішані вантажі за консолідованими тарифами. Перевага такого розміщення складів полягає в тому, що підвищений рівень сервісу поширюється на весь асортимент продукції, яка постачається. Такий виробник має можливість кращим за інших постачальником.
За проміжного розташування складів між виробництвом і споживанням склади працюють за тією ж схемою, що і склади, розташовані поблизу виробництва.

Кількість, потужності, розташування і функції розподільчих центрів залежать від розмірів матеріальних потоків, стратегії і фінансового стану підприємства, яке проектує мережу розподільчих центрів. При цьому враховують такі фактори: вартість транспортування, складської переробки вантажів, складування вантажів, оформлення замовлень і системи управління, рівень обслуговування клієнтів.

Найкращою товаропровідною мережею є та, що забезпечує найвищий рівень обслуговування споживачів за мінімальних загальних витрат.

Відповідно до обраної стратегії розташування товаропровідна мережа може бути організована як централізована структура (зєдиним великим розподільчим центром) і децентралізована (з декількома дрібними розподільчими центрами).

У централізованій товаропровідній мережі розподільчий центр направляє товари, виготовлені підприємством-виробником, кінцевим або проміжним споживачам у різні регіони країни (оптовим чи дрібнооптовим посередникам або безпосередньо в роздрібну торгову мережу). Перевага цього варіанта полягає в тому, що можна знизити запаси зберігання на складі готової продукції підприємства-виробника, відправляючи відразу всю виготовлену продукцію в розподільчі центри. Недоліки цього варіанта - великі транспортні витрати на доставку товарів численним споживачам-замовникам товарів.
При децентралізованій розподільчій системі загальні матеріальні запаси і вартість декількох розподільчих центрів будуть більшими, ніж у попередньому варіанті. Однак вартість доставки товарів споживачам буде меншою через те, що розподільчі центри знаходяться на території товарних ринків, поблизу споживачів. Крім цього, локальним розподільчим центрам легше вивчати свої регіональні ринки, і вони можуть гнучко реагувати на ситуацію на цих ринках. Витрати на оформлення замовлень у централізованій розподільчій системі можуть бути більшими і знижуватися при збільшенні числа розподільчих центрів.
Під час створенні розгалуженої децентралізованої системи розподілу з окремими складами в різних регіонах роль центрального розподільчого складу, власне кажучи, відіграє склад готової продукції підприємства-виробника. У цій системі витрати на складування і переробку вантажів можуть зростати, а вартість транспортування вантажів і оформлення замовлень-знижується.
Таким чином, під час визначення найбільш вигідної кількості розподільчих складських центрів виникає оптимізаційна задача: якщо збільшити кількість розподільчих складів у товаропровідній мережі, витрати на транспорт та оформлення замовлень знижуються, витрати на утримання складських запасів зростають, а загальні витрати досягають мінімуму.

Однією з важливих і непростих задач під час проектування розподільчих систем є вибір варіанта розміщення розподільчих центрів. Задачу розміщення розподільчих центрів можна сформулювати як пошук оптимального рішення або ж як пошук субоптимального (близького до оптимального) рішення. Наукою і практикою вироблені різноманітні методи вирішення задач обох видів.
Метод повного перебору. Задача вибору оптимального місця розташування вирішується повним переробок і оцінюванням всіх можливих варіантів розміщення розподільчих центрів і виконується на ЕОМ методами математичного програмування.

Евристичні методи. Ці методи ефективні для вирішення великих практичних задач, вони дають гарні, близькі до оптимального результати за невисокої складності розрахунків, однак не забезпечують отримання оптимального рішення. В основі цих методів лежать людський досвід та інтуїція. Власне кажучи, метод заснований на правилі Паретто, тобто на попередній відмові від великої кількості очевидно неприйнятих варіантів. Таким чином, проблема скорочується до керованих розмірів з погляду кількості альтернатив, які необхідно оцінити.
Метод визначення центру ваги (використовується для визначення місця розташування одного розподільчого центру). Для цього використовується метод накладення мережі координат на карту потенційних місць розташування складів. Система мережі дає можливість оцінити вартість доставки від кожного постачальника до ймовірного складу і від складу до кінцевого споживача.
Розв’язання задачі розташування щодо відстані дає координати географічної точки, вія якої сума відстаней до всіх пунктів попиту мінімальна. В основі цього підходу лежить припущення, що транспортні витрати є функцією виключно відстані. Тим самим передбачається, що варто мінімізувати сумарну відстані перевезень, і ми отримаємо оптимальне за витратами місце для складу.

Застосування описаного методу має ще одне обмеження. На моделі відстань від пункту споживання матеріального потоку до розміщення розподільчого центру обчислюють за прямою. Через це модельований район повинен мати розвинуту мережу доріг, оскільки інакше буде порушено основний принцип-принцип подібності моделі і модельованого об’єкта.
Метод пробної точки. Дозволяє визначити оптимальне місце розташування розподільчого складу у випадку прямокутної конфігурації мережі автомобільних доріг на ділянці, яка обслуговується. Суть методу полягає у послідовній перевірці кожного відрізка ділянки, яка обслуговується.

Ділянку обслуговування перевіряють, починаючи з крайнього лівого її кінця. Спочатку аналізують перший відрізок ділянки: на даному відрізку ставиться пробна точка і підраховується сума вантажообігів споживачів, які знаходяться ліворуч і праворуч від поставленої точки. Якщо вантажообіг споживачів, які знаходяться праворуч, більший, то перевіряють наступний відрізок. Якщо менший, то приймається рішення про розміщення складу на початку аналізованого відрізка.

Перевірка пробних точок триває доти, поки не з’явиться точка, для якої сума вантажообігів споживачів з лівої сторони не перевищить суму вантажообігів споживачів із правої сторони.

Рішення приймається про розміщення складу на початку цього відрізка, тобто ліворуч від пробної точки.

Для визначення методом пробної точки оптимального вузла транспортної мережі прямокутної конфігурації, з метою розміщення в ньому розподільчого складу, варто нанести на карту району координатні осі, зорієнтовані паралельно до доріг. Визначивши координати споживачів, необхідно на кожній осі знайти методом пробної точки оптимальне місце розташування координати Х і координати Y шуканого вузла.

Отже, ключовий момент логістики розподілу –– вибір та конструювання каналів розподілу. Канали розподілу –– це маршрути, за якими продукція переміщується від місць виробництва чи видобутку до місць споживання; сукупність фірм чи окремих осіб, які беруть на себе обов'язок чи допомагають передати комусь іншому право власності на конкретні товари чи послуги на їхньому шляху від виробника до споживача.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України № 436-IV від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України, 2003. –– № 21-22. –– с. 144.

2. Цивільний кодекс України № 435-IV від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України, 2003. –– № 44. –– с. 356.

3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення” № 833 від 15.06.2006 р. // Офіційний вісник України, 2005. –– № 16. –– с. 841.

4. Наказ міністерства економіки України “Про затвердження Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами” № 104 від 19.04.2007 р. // Офіційний вісник України, 2007. –– № 86. –– с. 197.

5. Алькема В. Г. , Сумець О. М. Логістика: Теорія та практика. Навчальний посібник. –– К.: “Вид. дім “Професіонал”, 2008. –– 272 с.

6. Банько В. Г. Логістика. Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2007. – 332 с.

7. Белінський П. І. Менеджмент виробництва та операцій: Підручник. –– К.: Центр навчально літератури, 2005. –– 624 с.

8. Бєлявцев М. І., Іваненко Л. М. Маркетинг: Навчальний посібник. –– К.: ЦНЛ, 2005. –– 328 с.

9. Василенко В.О., Ткаченко Т. І. Виробничий (операційний) менеджмент: Навчальний посібник. –– К.: Центр навчально літератури, 2003. –– 532 с.

10. Виговський Г. М., Бродіна Н. О., Рудківський О. А. Логістика. Навчальний посібник. –– Житомир: ЖДТУ, 2009. –– 124 с.

11. Гаджинский А. М. Логистика: Учебник. –– М.: Издательско-торговая корпорация “Дашков и К”, 2005. –– 432 с.

12. Гаджинский А. М. Практикум по логистике. –– М.: Издательско-книготорговый центр “Маркетинг”, 2001. –– 180 с.

13. Гірченко Т. Д., Дубовик О. В. Маркетинг: Навчальний посібник. –– К.: “Фірма “ІНКОС”, ЦНЛ, 2004. –– 255 с.

14. Гончарук Я. А., Павленко А. Ф., Скібінський С. В. Маркетинг: Навчальний посібник в тестах. –– К.: КНЕУ, 2002. –– 314 с.

15. Длігач А. О. Маркетингова цінова політика: світовий досвід, вітчизняна практика: Навчальний посібник. –– К.: ВД “Професіонал”, 2006. –– 304 с.

16. Кальченко А. Г. Логістика: Навчальний посібник. –– К.: КНЕУ, 2002. –– 148 с.

17. Козловский В. А., Козловская Э. А. Саврук Н. Т. Логистический менеджмент: Учебное пособие. –– СПб.: Издательство “Лань», 2002. –– 272 с.

18. Корінєв В. Л. Цінова політика підприємства: Монографія. ––К.: КНЕУ, 2001. –– 257 с.

19. Крикавський Є. В., Чухрай Н. І., Чорнописька Н. В. Логістика: компендіум і практикум. Навчальний посібник. –– К.: Кондор, 2006. –– 340 с.

20. Кристофер М. Логистика и управление цепочками поставок. –– СПб.: Птер, 2004. –– 316 с.

21. Левинсон Дж., Хенпи П. Партизанский маркетинг. Пер. с англ. С. Жильцова. –– СПб.: Питер, 2006. –– 102 с.: ил. (Серия "Маркетинг для профессионалов").

22. Маркетинг для магістрів: Навчальний посібник /За заг. ред. д.е.н., проф. М. М. Єрмоленка, д.е.н., доц. С. А. Єрохіна: В 2-х томах, т.1. –– К.: Національна академія управління, 2007. –– 604 с.

23. Маркетинг для магістрів: Навчальний посібник /За заг. ред. д.е.н., проф. М. М. Єрмоленка, д.е.н., доц. С. А. Єрохіна: В 2-х томах, т.2.–– К.: Національна академія управління, 2007. –– 544 с.

24. Маркетинг для магістрів: Навчальний посібник /За заг. ред. д.е.н., проф. С. М. Ілляшенка. –– Суми:ВТД “Університетська книга”, 2007. –– 928 с.

25. Маркетинг: Підручник / В. Руделіус, О.М.Азарян, Н.О.Бабенко та ін: Ред.-упоряд. О.І.Сидоренко, Л.С.Макарова. 2-е вид. –– К.: Навчально-видавничий центр "Консоріцум із удосконалення менеджемнт-освіти в Україні", 2008. –– 648 с.

26. Николайчук В. Е. Логистика в сфере распределения. –– СПб.: Питер, 2001. –– 160 с.

27. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. –– К.: КНЕУ.––2001.–– с.369-374.

28. Пономарьова Ю. В. Логістика. Навчальний посібник. –– К.: ЦНЛ, 2005. –– 328 с.

29. Примак Т. О. Маркетинг: Навчальний посібник. –– К.: МАУП, 2001. –– 200 с.

30. Скибінський С. В. Маркетинг: Підручник. –– ч.1. –– К.: КНЕУ, 2005. –– 568 с.

31. Уотерс Д. Логистика. Управление цепью поставок. –– М.: Юнити-Дана, 2003. –– 503 с.

32. Дзебко И. П. Оптимизация процеса сбыта готовой продукции // Логістика: проблемы и решения, 2008. –– № 8 (19). –– с. 71-75.

33. Жмурко С. Как разработать программу лояльности своих дистрибуторов // Маркетинг и Реклама, 2007. –– №6 (130). –– с. 44-45.

34. Пономарьова Ю. В. Оцінка ефективності логістичної системи // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. –– Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. –– № 193. –– с. 663-670.

35. Олексюк О. Порівняльний аналіз європейських і національних меблевих ринків // Маркетинг в Україні, 2008. –– №4. –– с. 19-27.

36. Сумец А., Сумец Р. Дистрибуция с логистическим оттенком // Маркетинг и Реклама, 2007. –– №6 (130). –– с. 26-30.

37. Христофор О.В. Оптимізація розподілу ресурсів у логістичних каналах збуту // Вісник Вінницького політехнічного інституту, 2004. –– № 1. – с. 28-35.

38. http://www.clogic.ru/

39. /http://www.derevo.info/

40. http://www.dom2000.com.ua/

41. http://www.e-mkg.info/

42. http://www.financial-analysis.ru/

43. http://www.kontrakty.com.ua/

44. http://www.korostyshev.olx.com.ua/

45. http://www.probusiness.in.ua/

46. http://www.sitmag.ru/

47. http://www.skladportal.ru/

48. http://www.stroyrec/com.ua/

49. http://www.uni-car.ru/